Визволення
Кіровоградщини
Початок визволення
Кіровограда припадає на 5 січня 1944 року, коли військові з’єднання 2
Українського фронту у складі 5 Гвардійської
армії під командуванням генерал – лейтенанта Жадова, 7 Гвардійської армії під командуванням
генерал – полковника Шумилова та при допомозі 5 Гвардійської танкової армії під
командуванням генерал – полковника Ротмістрова
почали одночасний наступ на перший обласний центр Правобережної України.
7 січня на південну околицю міста вийшли першими танкісти 29 танкового корпусу
(5 ГТА), згодом – воїни 297 та 5 стрілецьких дивізій. На ранок 8 січня 1944
року місто Кіровоград було визволено від нацистів. Воїни 32 танкової бригади 29
танкового корпусу 5 Гвардійської танкової армії брали участь у визволенні
Петрівщини. У складі 32 танкової бригади воював Герой радянського Союзу В. С.
Паршин, який здійснив свій подвиг на Харківщині, підбивши
7 ворожих танків,
серед них – 3 «тигра». Загинув герой при визволенні нашої місцевості поблизу
села Мишоловки.
Надходив
червень, двадцять друге,
Вже 41 рік
настав.
Ніхто не знав
про швидкість туги
І те, що він
передбачав.
Та потім, десь о
9 – й ранку
Відомо все вже
стало всім.
І тихо там
стоїть на ганку
Старої матері
єдиний син…
«І як сказати
моїй мамі,
Що я іду на бій війни?
Вона і так не
спить ночами –
Загинули мої
брати».
Пішов юнак,
тепер солдат
У перший бій за
честь і славу,
В руці тримає
автомат –
Не забуває рідну
маму.
Тут перший
постріл пролунав
І загорілася
земля,
Відразу хлопець
вже пізнав
Яка страшна ота
війна.
Упав на землю
гордим птахом,
Більш не
побачить він весну…
І лиш з одним
помер він страхом –
Що лишив матінку
одну.
Цей вірш склала випускниця
Червонокостянтинівської ЗШ І-ІІІ ступенів, бувший голова ради військово-історичного
музею школи Длябога Анна.
Ветерани Другої світової війни
Із 2010 року в Кіровоградській області розпочалася акція «Зірка пам’яті». ЇЇ мета-забезпечити всенародне вшанування та увічнення героїчного подвигу захисників Вітчизни, які відстояли свободу і незалежність Батьківщини, а також посилити увагу суспільства до потреб ветеранів війни, поліпшити їх соціальний захист.
Педагогічний та учнівський колективи Червонокостянтинівської ЗШ І-ІІІ ступенів беруть активну участь у реалізації обласної програми.
На
території Червонокостянтинівської сільської ради проживає два ветерани Другої світової війни
Максімов Георгій Герасимович
(1927 року)
Дудко Лазар Петрович
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Я, Максімов Георгій Герасимович, ветеран війни, звертаюся зі словами вдячності і поваги до педагогічного та учнівського колективів Червонокостянтинівської ЗШ І – ІІІ ступенів.
У наш нелегкий, а в деякій мірі і жорстокий
час, коли здавалося б відходять у минуле такі споконвічні людські чесноти, як
доброта, щирість, повага, особливо приємно спілкуватися з волонтерами вашої
школи на чолі з класним керівником Оришакою Оксаною Вікторівною.
Їхня доброзичливість, безпосередність,
бажання принести хоч невеличку допомогу – це велика радість і розрада для нас з
дружиною.
Ми завжди з нетерпінням чекаємо і будемо
чекати на наших юних друзів у нашій гостинній оселі.
Максімов Г. Г.
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Дорогі учні та вчителі Червонокостянтинівської ЗШ І – ІІІ ступенів.
Ми, сім’я Дудка Лазара
Петровича, висловлюємо вдячність волонтерам вашої школи, учням 9 класу
(класний керівник Оришака О. В.).
Наш тато, ветеран війни, уже має 92 роки,
дуже слабує на здоров’я. Ми намагаємося якомога більше охоплювати його
теплотою, любов’ю та увагою.
Але він завжди відчуває дефіцит спілкування з
односельцями.
Тому з великим нетерпінням чекає приходу волонтерів
з вашої школи. Їх відвідини для нього
завжди свято. Вони обов’язково цікавляться здоров’ям нашого тата, розпитують
про допомогу, якої він потребує і, по своїй можливості, намагаються надати цю
допомогу.
Та просте спілкування з дітьми і квіти,
які вони завжди приносять з собою, є найбільшим подарунком Лазару Петровичу.
Щиро дякуємо учителям школи за виховання
таких добрих, лагідних, порядних учнів.
З повагою сім’я Дудка Л. П.
Немає коментарів :
Дописати коментар